Тригери: ключовий механізм гри в смартконтрактах

Логіка смартконтрактів вимагає зміни стану контракту за певних умов, але ця зміна не виконується автоматично, а потребує зовнішніх дій для її ініціювання. Цей дизайн походить від суті смартконтрактів у архітектурі Сатоші: кожна дія є глобальним аукціоном. Багато спроб автоматизації триггерів часто ігнорують цю ігрову проблему; якщо примусово провести сортування, це може призвести до атак або арбітражу, що в свою чергу є проявом домінуючої стратегії в поведінці на ланцюгу.

Ядром тригера є нелінійний обмін між витратами GAS, витратами на перенесення інформації та вигодами від зміни стану. Ця нелінійна характеристика породжує питання: чи можна на певному вимірі сформувати само-підсилювальний механізм, щоб закріпити цінність? Щоб відповісти на це питання, потрібно провести глибокий аналіз тригера.

Тригери операторів зазвичай містять три основні ознаки:

1. Доступність: чи є обмеження для об'єкта тригера, наприклад, у сценарії кредитування, тригер повернення коштів обмежений позичальником, тоді як тригер ліквідації відкритий для всіх.

2. Інформаційне перенесення: чи передається інформація або активи до контракту при спрацьовуванні. Спрацьовування без передачі інформації в основному стосується витрат на GAS, тоді як спрацьовування з передачею інформації або активів може включати додаткові витрати, такі як ризик фінансування.

3. Часова релевантність: чи пов'язана ефективність тригера з часом, що безпосередньо впливає на розробку тригерних стратегій.

У дизайні децентралізованих фінансів (DeFi) тригери часто розглядаються як сторонні дії в іграх, які в основному використовуються в таких сценаріях, як ліквідація. Цей дизайн породжує питання про механізми стимулювання. У різних сценаріях будуть розроблені різні способи стимулювання, особливо з урахуванням витрат на інформацію та ефекту часу, що формує диференційовані характеристики тригерів.

Чисто на основі інформаційних витрат триггер може призвести до того, що майнери стануть остаточними вигодонабувачами, оскільки це по суті є аукціонною діяльністю. А введення триггера з часовим ефектом може бути спроектоване у вигляді голландської аукціонної структури, що дозволяє більшій частині вартості належати справжнім тригерам. Але такий дизайн також викликав розбіжності в швидкості часу та готовності до участі, що проявляється у різних моделях ліквідації DeFi.

Окрім ліквідації, тригери мають важливе застосування в автоматичному хеджуванні, ця функція в галузі ще не була повністю розроблена. Крім того, створення або активний внесок інформації тригерами також є важливим напрямком застосування. З часом тригери завдяки своїй нелінійності та широкості, мають потенціал стати першим оператором на ланцюгу, який здатен захоплювати цінність.

Одне з питань, яке варто обговорити: чи можуть тригери самостійно сформувати гру (GAME)? Оскільки кожен тригер пов'язаний з конкретним сценарієм, важко працювати в єдиній системі стимулів. Це відрізняється від способу, яким Ethereum визначає споживання GAS для кожної команди, де спочатку стандартизуються основні команди, а потім вибирається структура контракту. Створення незалежної гри з тригерами означає, що різні тригерні сцени повинні дотримуватись однакових стандартів дизайну, щоб забезпечити узгодженість вартості вхідних та вихідних даних, що на практиці є досить складним.

Незважаючи на це, активація як відправна точка для розробки смартконтрактів все ще є напрямком, вартих дослідження. Ми можемо спробувати проаналізувати цю проблему з точки зору витрат і вигод:

Вартість активації оператора включає витрати на GAS (g) та чисті витрати на інформацію (x), загальна вартість C = g + x. Прибуток може бути представленим єдиним токеном Y, одночасно враховуючи часовий коефіцієнт t та сценарний коефіцієнт s. Для нормальної роботи системи потрібна вартісна передача V, базова винагорода Y0 пов'язана з V: Y0 = F(V).

Якщо вимагати, щоб всі сцени були симетричними і не було можливостей для арбітражу, F повинна залишатися узгодженою і мати лінійний зв'язок. У цьому випадку тригери операцій можуть бути представлені як: C отримує Y, де C = g + x, Y = stY0 = stF(V). З цього рівняння видно, що якщо вимагати, щоб між сценами не було арбітражу, s повинно залишатися симетричним для всіх сцен, інакше це призведе до конкуренції g. А t сам по собі є лінійним, у цьому випадку вихід Y майже має лінійний зв'язок з C, що ускладнює формування самопосилюючих властивостей і легко може бути скопійоване в повністю відкритому середовищі контрактів.

Отже, щоб зробити тригери незалежною грою, можливо, потрібно ввести випадкові фактори. Однак, як частина великої гри, тригери можуть виявити властивості самоосилення, наприклад, у сценаріях хеджування або котирування. Це пов'язано з тим, що інші учасники будуть вносити цінність, завдяки чому стимули тригерів не є повністю лінійними.

В цілому, нелінійна структура триггерних операторів може поєднуватися з великими контрактами, формуючи певну самопідсилюючу неконкурентну гру і маючи істотну економічну цінність. Але їй важко самостійно завершити проектування гри та закріпити цінність. З цієї точки зору деякі існуючі продукти мають логічні проблеми і насправді перетворюються на внутрішні лотерейні системи. У майбутньому застосування та проектування триггерних операторів все ще мають широкий простір для досліджень і мають потенціал відігравати більш ключову роль в екосистемі смартконтрактів.